За даними статистики кількість загиблих на 1 млрд. км пасажирських перевезень автомобільним транспортом в 2 рази більше, ніж під час перевезень повітряним та в 14 раз більше ніж залізничним.

Щорічно на автошляхах світу гине біля 200 тисяч осіб.

За офіційними даними протягом 6 місяців поточного року в Україні було зареєстровано 13 404 ДТП, в яких загинуло 2 186 осіб, а 14 971 було травмовано.

Звісно ж, потрапляти у дорожньо-транспортні пригоди - справа малоприємна. Ті, кому вже довелося це пережити, мене зрозуміють. По-перше, водій отримує неабиякий стрес, можливо, не дай Боже, навіть травми, а по-друге, важко навіть уявити скільки коштуватиме ремонт пошкодженого автомобіля, а якщо ви є ще й винуватцем пригоди, то й автомобіля водія, з яким не вдалося розминутися на дорозі. Як би там не було, а передбачити усі випадки просто неможливо. І навіть якщо досі вас, на щастя, ще не спіткало таке лихо, ніхто не дасть гарантій, що і в майбутньому автохалепи оминатимуть вас.

Яким чином, зазвичай, виглядають наслідки ДТП на наших дорогах? Тривалі "розборки" між учасниками ДТП чи не у половині випадків закінчуються "полюбовною" зго-дою винуватця пригоди оплатити ремонт і моральні збитки потерпілому. Частенько обходяться навіть без виклику на місце пригоди працівників ДАІ (чи то тепер дорожнього патруля – прим. редакції). А дарма, адже водії здебільшого навіть не здогадуються, що усі витрати, як потерпілому, так і винуватцю автопригоди можуть компенсувати страхові компанії. За кордоном, наприклад, можна спостерігати абсолютно іншу картину. Водії, що потрапили у аварію, спочатку викликають на місце пригоди дорожню поліцію, а потім... дзвонять до своєї страхової компанії, або, навіть, спочатку до страхової компанії. Після цього вони зі спокійним серцем залишають місце пригоди і продовжують займатися повсякденними справами. Усі питання на кшталт "хто кому скільки винен" вирішують між собою їх страхові агенти, спеціалізовані компанії по врегулюванню збитків і незалежні аварійні комісари, а виплати компенсацій проводять страхові компанії.

Що таке цивілка?

Згідно статистичних даних близько 65 відсотків усіх страхових випадків стосується відшкодування збитків, що сталися внаслідок дорожньо-транспортних пригод. Тому на Заході власники автотранспорту дбають і про страхування самого транспортного засобу, і про страхування своєї цивільної відповідальності. В Україні, згідно із Законом "Про страхування" і постановою Кабміну "Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачене обов'язкове страхування цивільної відповідальності водіїв, що покликане забезпечити відшкодування шкоди, заподіяної іншій особі внаслідок ДТП.Що це означає? У разі скоєння ДТП, винуватцем якого був клієнт страхової компанії, грошову компенсацію матеріальних та інших збитків потерпілому сплачує не він сам, а власне страхова компанія.

Походження взаємного страхування

знайшов один американський проповідник, що жив в 19 столітті: він уважав, що перше згадування про створення страхового суспільства є в біблії, а саме - у притчі про Йосипа й сон фараона. Як відомо, єгипетському правителеві приснилися, що вийшли з вод Нілу сім гладких корів, а потім - сім худих, що пожерли гладких. Йосип витлумачив сон так: сім гладких корів передвіщають сім років ситості й достатку в країні, сім худих корів - це попередження про наступних 7 років неврожаю та голоду. Розповівши це, Йосип запропонував шляхом зборів з населення робити запаси взапас, щоб народу було чим харчуватися в голодні роки. При всьому здавалось би недоречному згадуванні біблії в даному контексті, у притчі присутні всі компоненти страхування: прогнозування страхового випадку, внески, створення фонду, і, нарешті, виплати при настанні страхового випадку. Взаємне страхування. Його принцип простий: кілька зацікавлених осіб домовляються про те, що якщо з кимсь із них відбудеться обговорена неприємність, вони вскладчину відшкодують збиток в певних частка. Серйозний недолік цього способу - невизначеність розмірів виплат: учасник взаємного страхування знав свою частку в можливих збитках, але не знав заздалегідь її вираження в грошовому еквіваленті. Тому наступним кроком у розвитку страхування було введення плати за страхування, що і визначає, скільки учасник витратить на зобов'язання за домовленістю.

Страхування майна в Росії має довгу історію. Ще Катерина ІІ видала указ, що пропонує обов'язкове страхування від вогню нерухомості, що віддає під заставу при здійсненні кредитних операцій. А в 1826 році, з установою Першого російського страхового від вогню суспільства, прийшла пора добровільного страхування майна. Незважаючи на те, що перші страхові суспільства вже давно припинили своє існування, пам'ять про їхній діяльності збереглася дотепер, у тому числі й у вигляді страхових дошок. Їх разом з полісом вручали власникам застрахованої нерухомості. Це були невеликі металеві таблички, на яких відтворювалася назва страхової компанії, її фірмовий знак або герб тієї області, у якій вона працювала. Дошки закріплювалися на фасадах будинків або при вході у квартиру, пропагуючи саму ідею страхування, підкреслюючи високий соціальний статус власника й одночасно рекламуючи страхову установу. Такі дошки на стінах будинків і зараз можна зустріти в деяких російських містах, наприклад, у Пермі. Так що сучасні стікери, що прикріплюють автовласникам на скло застрахованого автомобіля, є ні що інше, як далекий нащадок страхових дошок.

Незахищеність дітей від суворих реалій життя хвилювала громадськість задовго до виникнення офіційного "дитячого" свята. Так у середині 17 століття цю проблему спробували вирішити за допомогою страхування. Лондонський пастор Вільям Асветон, ознайомившись із книгою "Спостереження над даними про народжуваність і смертність у Лондоні", всерйоз задався метою забезпечити матеріальну допомогу дітятам-сиротам англійської столиці. Так з'явилося "Socіety of Assurances for Wіdows and Orphans" - Суспільство страхування життя на користь сиріт і вдів. У ньому діяв накопичувальний принцип страхування, а страхові виплати призначалися спадкоємцям у випадку смерті годувальника. Нащадки оцінили зусилля Асветона: він був визнаний гідним титулу "Батько-засновник страхування життя", а в його шляхетного починання з'явилося безліч послідовників. Страхові суспільства "Amіcable", "Royal Exchange" і ін., що з'явилися в середині 18 століття, обрали пріоритетним напрямком діяльності страхування життя. А до початку 19 століття подібні суспільства поширилися не тільки по всій Європі, але й у Новому Світі. Саме страхування життя поступово придбало нові форми: воно вже розглядалосяся не тільки як засіб допомоги нужденним, але і як можливість для більш благополучних родин накопичувати суму для здійснення життєвих планів.

Страхують у нас, збитки сплачують у Європі

Гаразд, якщо не страхувальники в основній своїй масі, то, може, хоча б страховики виграли від нових розцінок? Навряд чи. Страхові компанії цей вид страхування і далі продовжують вважати для себе дуже збитковим. У кожному разі, таку позицію вони декларують. За кордоном українські страховики, за їхніми словами, змушені сплачувати величезні суми за своїх співвітчизників, котрі здійснили там ДТП і тим самим завдали збитків майну та здоров’ю іноземців.

Перший заступник голови правління ЗАТ «Страхове підприємство «Галінстрах» Ігор Мельничук згоден, що для українських власників автотранспорту нові тарифи дуже високі. Водночас він вважає ці ж тарифи дуже низькими й економічно необгрунтованими для страховиків. Ось його аргументація: «Розміри компенсацій у країнах Східної Європи зростають рік у рік. Середня виплата по одному ДТП, здійсненому легковим автотранспортом в Угорщині, Польщі, Словаччині чи Чехії, 2003 року збільшилася вдвічі, порівняно з 1998 роком. А тепер, коли після вступу цих країн в об’єднану Європу вартість запчастин, медичного обслуговування, зарплата у них неминуче адаптуються до західноєвропейських, збільшиться й величина компенсацій за «ЗК». У Польщі ми вже мали задоволення спостерігати стрибок цін на бензин і продукти харчування. Так само гарантовано підвищаться на 50% і страхові виплати у наших найближчих європейських сусідів. Адже в Східній Європі покриття збитків коштувало нам удвічі дешевше, ніж у Західній. До того ж новий розмір страховки для легкового автомобіля на 15 днів тепер уже на «всю Європу» у нас приблизно становить 29 дол., тоді як для західного європейця розмір страховки вдвічі більший. А в Європі ж ми змушені компенсувати збитки з урахуванням місцевих законів, а не платоспроможності нашого населення. З вантажівками й автобусами ситуація ще складніша. У компаній, котрі страхують ці види транспорту, збитковість сягає 75—80%, тобто сотню гривень узяв — 75—80 віддай! А приплюсуйте сюди перестрахувальну програму, яку потрібно оплатити. Додайте податки, зарплату персоналові, бензин для транспорту компанії, канцтовари, утримання мережі філій...»

Пан Мельничук не згадав збитків, яких страховики зазнають від усілякого роду підробок «ЗК», несумлінності деяких агентів. Адже ті нерідко виписують «Зелену карту», яку вони віддають клієнтові, на автобус, а в звіті перед страховою компанією пишуть, що застрахували легковик. Природно, страхова компанія одержує значно меншу суму. Виявити таку підробку можна лише у разі ДТП за кордоном. Ось і виходить, що багато в чому солідні страхові компанії працюють із «ЗК» через необхідність підтримати власний імідж, заради надання повного спектра страхових послуг своїм шанованим корпоративним клієнтам